Якою я бачу свою громаду через сім років Якименко Іван, учень 9 класу Олексіївського ЗЗСО
Ученик з Великоновосілківської селищної ради, а саме з Олексіївського ЗЗСО прийняв участь в Всеукраїнському дистанційному конкурсі авторської прози та поезії "Я WRITER" та здобув перемогу. Вітаємо та бажаємо натхнення.
Якою я бачу свою громаду через сім років Якименко Іван, учень 9 класу Олексіївського ЗЗСО
Із-поміж ключових цінностей людської цивілізації ХХІ століття чільне місце посідає демократія.
У сучасному розумінні демократія була знайдена і сформована на Заході. Упродовж ХХ століття демократія поширилась на всій планеті. Дійшла до нашої країни – України. Ми отримали незалежність!
30 років – це досить небагато. Але ми впевнено вийшли на поступальний шлях розвитку, і за роки суверенітету Україна постала як держава.
А сьогодні перед нами, молоддю, виникає питання: якою буде Україна в майбутньому? Прикро, що ми обираємо підходи, орієнтуючись на західні зразки, а це доволі непросто. Я вважаю, що ми маємо докорінно змінити в якійсь мірі мислення, навчитися довіряти людям, визначати пріоритети та творити особисте щастя та добробут у всенаціональному вимірі.
Надзвичайна подія сталася 12 червня 2020 року. Кабінет Міністрів України прийняв розпорядження щодо визначення адміністративних центрів та затвердження територіальних громад областей. Прийшов час, коли виникла необхідність докорінно змінити систему управління. Сподіваємося, що такий вибір суспільства буде вдалим!
Впевненість торжествує в душах людей, що може все зміниться на краще. Просто набридло кожного дня очікувати покращення життя, дивлячись на безлад в Україні! Де ж квітуче село? Тільки милуєшся в уяві розкішними садами, ставками, родючими полями, людьми веселими і щасливими, гомінким шкільним подвір’ям.
А де вища освіта?! Хіба може лікувати лікар за підручником, який постійно у нього під рукою?
Війну ми бачили тільки по телевізору та знали з уроків історії. А зараз стає дуже боляче за країну, коли мої однолітки беруть зброю в руки і стріляють. Як хочеться вірити в зміни і сподіватися на краще.
Декілька місяців тому пройшли вибори місцевого самоврядування. Була сформована районна громада, яку очолила Петрова Людмила Василівна, наша односельчанка. Її заступником стала Маргарита Вікторівна Харітонова, краща випускниця нашої школи, активна і творча особистість. Тому в нас є надія, що їхня спільна праця внесе позитивні зміни в життя Олексіївки та інших сіл громади. Створена команда буде діяти в інтересах населення. Можна роками жити в будинку або на одній вулиці й не знати своїх сусідів, а участь у спільній справі здатна об’єднати малознайомих людей у громаду.
Громада – це співпраця, партнерство заради загальної користі. Я вважаю, що об’єднавши зусилля, завжди легше досягти бажаного. Радує, що незабаром і я в майбутньому зможу брати участь у вирішенні питань і бути учасником демократичного процесу. Наша селищна влада забезпечить прозорість діяльності органів місцевого самоврядування задля довіри жителів.
Немало часу пройшло, але радує той факт, що жителі мого села можуть їздити безкоштовно щосереди в райцентр. Це перші успіхи! Хотілося, щоб спрацювала «запущена машина». Не чекати вранці підвозу хліба з іншої області, а мати свій власний хлібокомбінат. Я бачу в нашій громаді знову молокозавод (в минулому Великоновосілківський молокозавод випускав найкраще масло в Україні). Чому так? Тому що наша громада об’єднує сільські населені пункти і основний заробіток – це реалізація молочної продукції.
Бажано було б відновити рослинництво, тваринництво. А з цього приводу я хотів би запропонувати біля школи поставити теплицю, де учні разом із вчителями вирощуватимуть овочі. Це дало б можливість отримувати весь рік вітамінізовану їжу, вирощену власними руками. В учнів будуть розвиватися трудові навички підприємництва і фінансова грамотність. Залишки товару можна було б продати і придбати для школи якесь необхідне обладнання (наприклад, сучасний спортивний інвентар). Праця згуртовувала б наш шкільний колектив, відривала б від гаджетів. Щоб не розвивався процес яроутворення, можна було б розорати землі і посадити новий молодий сад біля школи. Неподалік побудувати мінізавод з переробки фруктів. Щоб він випускав соки, які могло б придбати місцеве населення. Це додаткові робочі місця для нашої молоді і людей середнього віку. Я бажаю, щоб наші люди були господарями на своїй рідній землі, а не заробітчанами за кордоном.
Прийде час – я стану на порозі вибору. Розумію, що треба здобути освіту. Переконаний, що краще, ніж в рідній Україні, мене ніхто не навчить!
Я дуже люблю спорт і своє село! Бажаю, щоб в кожному селі громади були побудовані спортивні майданчики, були відремонтовані дороги, запрацювали поштові відділення, перукарні, інтернет-клуби за інтересами.
Я дуже люблю свою школу і хочу, щоб мої діти навчалися тут. У майбутньому я бачу, що не закриється жоден сільський навчальний заклад і сільські діти будуть навчатися у своїй школі, а не десь…
Часом, після трудового дня, хотілося б відвідати сільський клуб. Але це тільки примара в нашому селі. Все побите, потрощене. Здається, що втратили совість не тільки молоді, але й пенсіонери, які намагаються «поцупити» те, що лежить не так. Де ж наші моральні цінності, за які так багато мови?! Можливо, ми розуміємо їх по-іншому? Слід створювати, а не руйнувати! Переконаний, що з новою силою запрацює наш сільський клуб, у якому кожен знайде собі заняття за інтересом. Я, наприклад, із задоволенням міг би грати на баяні.
Через 7-10 років я бачу свою громаду чистою, зеленою, спортивною, де відремонтовані усі дороги. Тут залишається молодь. Є місця для відпочинку дітей, дорослих, людей старшого віку. Хочеться, щоб покоління обмінювалось досвідом, щоб у селі був облагороджений парк відпочинку (алеї, лави, дитячі атракціони). А найголовніше – не було б безробіття.
