У Великоновосілківській громаді вже 224 роки вікують пліч-о-пліч два мальовничих села – Нескучне та Времівка.
<>
У Великоновосілківській громаді вже 224 роки вікують пліч-о-пліч два мальовничих села – Нескучне та Времівка. Вони перетікають одне в одне, і навіть не кожен мешканець знає де закінчується Времівка і починається Нескучне. Історія цих сіл міцно пов’язана з сивої давнини. Село Нескучне відоме у педагогічному та культурному просторі України двома видатними особистостями: Миколою Корфом – видатним вченим, педагогом, просвітником, публіцистом і громадським діячем XIX сторіччя – та Володимиром Немировичем-Данченком – видатним режисером та драматургом.
Але мало хто знає, що село Времівка подарувало Україні не менш видатного класика української сатири та гумору, байкаря Анатолія Денисовича Косматенка. Саме тут 103 роки тому – 3 жовтня 1921 року у сільській родині народився майбутній майстер сатиричного слова. Він починав своє навчання у Нескучненській семирічній школі, куди через роки повернувся викладати українську мову, а закінчував Анатолій Косматенко своє навчання вже у Великоновосілківській школі, і відразу в 1939 році вступив до лав армії. Повернувся додому Косматенко лише у 1947. В 1948–53 роках навчався на філологічному факультеті Київського державного університету імені Тараса Шевченка. Працював у газеті «Літературна Україна», видавництві «Радянський письменник», журналах «Дніпро» та «Перець». Писав він багато і почав друкуватися у 1947 році. За 54 роки його життя вийшло десять збірок поезій, байок, поем, а дві збірки побачили світ вже після його смерті: «Байки» (1953), «Нові байки», «Кручені паничі» (1956), «Слово» (1959), «Яка ж мораль?», «Сміх і гнів» (1965), «Запорожець і чорт» (1969), «Скіфська сережка» (1972), «Їжак, Троянда й Соловей» (1974), «Жагуче кохання» (1977), «Сатира. Гумор. Лірика». Помер Анатолій Денисович 6 квітня 1975 року. Похований в Києві на міському цвинтарі «Берківці».
