Сьогоднішній день про право жінки обирати свій шлях. Про силу бути собою, працювати, навчати, лікувати, рятувати, захищати, берегти родину й водночас будувати майбутнє своєї країни
Сьогоднішній день про право жінки обирати свій шлях. Про силу бути собою, працювати, навчати, лікувати, рятувати, захищати, берегти родину й водночас будувати майбутнє своєї країни.
Ми розповідаємо історію мешканки Великоновосілківської громади, але насправді ця історія про багатьох наших жінок. Про тих, хто не зламався під тягарем війни, хто зберіг у собі гідність, професійність і віру. Про тих, хто щодня робить свою справу — тихо, відповідально і з думкою про людей.
Юлія Мойко — оператор відділення оперативного зв’язку 5-го державного пожежно-рятувального загону в місті Звенигородка. Вона працює у службі порятунку вже 15 років і добре знає: у цій професії немає вихідних чи «зручних» днів для служби.
Сьогодні, у Міжнародний день боротьби за права жінок і мир, Юлія знову на чергуванні. За роки служби вона зустрічала на роботі й Новий рік, і 8 березня, і чимало інших свят. Каже, свою справу обирала за простим принципом — бути корисною людям і підтримувати їх у найважчі моменти.
Родина Юлії — родина рятувальників. Її чоловік Віталій служить у ДСНС водієм пожежно-рятувальної техніки, а старший син Владислав вирішив продовжити родинну традицію і нині навчається у профільному вищому навчальному закладі.
Сім’я Мойко із Великої Новосілки. Коли війна прийшла на нашу землю у 2014 році, родина залишалася вдома й допомагала людям переживати складні часи. У 2019 році Юлія чергувала на контрольно-пропускному пункті, де люди могли зігрітися, отримати необхідну інформацію, гарячий чай чи навіть можливість переночувати.
Та з початком повномасштабного вторгнення родина була змушена виїхати з дому.
“Дуже важко покидати дім. Були сподівання, що все це не надовго, що скоро повернемось. А 15 грудня 2022 року я побачила у телеграм-каналі відео з нашого селища і наш зруйнований будинок...” — ділиться своїм болем Юлія.
Як операторка служби порятунку, вона першою приймає повідомлення про надзвичайні події та направляє підрозділи на допомогу. Каже, переживає кожен виклик і щиро радіє, коли вдається врятувати життя.
“Це було ще на Донеччині. Чоловік провалився під кригу і вже не реагував. Хлопці майстерно підібралися до нього, а лід був крихкий і вся ця операція була досить небезпечною, і витягли його. Одразу надали допомогу і людина вижила”, — згадує вона.
На жаль, є у цій роботі й дуже важкі спогади.
“Коли я працювала в Дніпропетровській області, стався приліт у пологовий будинок. Були загиблі і поранені. Вагітна жінка після прильоту ракети бігла в укриття, телефонувала чоловікові і тут стався ще один приліт. Вона не встигла сховатися і загинула. Чоловік телефонував знову і йому сказали, що коханої, з якою він тільки-но розмовляв, вже немає...” — із жахом згадує операторка.
У 2025 році Юлія перевелася по службі до черкаського гарнізону. Каже, на Звенигородщині її прийняли дуже тепло — з людяністю, повагою і підтримкою, які так важливі, коли починаєш життя на новому місці.
"Мир — це побажання, з яким я засинаю і прокидаюсь!” — говорить Юлія.
Історія Юлії Мойко — це історія сили та відданості справі. І водночас — історія тисяч українських жінок, які сьогодні працюють, рятують, допомагають, виховують дітей і тримають на своїх плечах щоденне життя країни.
Сьогодні ми розповіли історію пані Юлії, але чесно зізнаємося, що пишаємося кожною жінкою Великоновосілківської громади.
Жінками, які залишаються сильними, підтримують одне одного і щодня роблять свій внесок у майбутнє України та нашу спільну Перемогу.
.
У дописі використані фрагменти матеріалів Головного управління ДСНС України у Черкаській області
