Є люди, чиє життя стає прикладом того, як любов до людей, небайдужість і сила духу здатні змінювати долі
Є люди, чиє життя стає прикладом того, як любов до людей, небайдужість і сила духу здатні змінювати долі.
Ці люди не шукають слави чи вдячності, а просто щодня роблять те, що підказує серце. Саме до таких людей належить мешканка Великоновосілківської громади Любов Вікторівна ЄГОРОВА, яка сьогодні відзначає свій ювілей.
Любов Вікторівна народилася у місті Покровськ. З дитинства звикла покладатися на власні сили, бути наполегливою та відповідальною. Вона була татовою улюбленицею, а найбільшою мрією юності було стати лікарем. Проте стан здоров'я змусив відмовитися від цього задуму. Та це не стало перешкодою для того, щоб знайти власний шлях і досягти успіху.
Працюючи у дорожній галузі, вона навчалася у вечірній школі, а згодом за направленням підприємства вступила до Харківського дорожнього інституту. Закінчила його з відзнакою, підтвердивши свою цілеспрямованість і працелюбність. Студентські роки подарували їй перше велике кохання, яке, на жаль, трагічно обірвалося ще до весілля.
Після закінчення інституту Любові Вікторівні пропонували залишитися працювати у Харкові, однак вона обрала інший шлях - повернулася до Великої Новосілки.
Тут вона зустріла чоловіка, з яким прожила 36 щасливих років у любові та взаємній повазі. Багато років працювала у дорожньому господарстві, активно займалася громадською діяльністю, питаннями профспілкового руху. А коли завершила трудову діяльність, із притаманною їй любов'ю дбала про домашнє господарство, вирощувала овочі у теплицях, створювала затишок і гостинно зустрічала кожного, хто переступав поріг її дому.
Повномасштабна війна, як і для мільйонів українців, змінила її життя. Спочатку евакуація на Хмельниччину, але серце невпинно тягнуло ближче до рідної Донеччини. Уже у 2023 році вона повернулася - жила у Просяній, Володимирівці, шукаючи можливість бути корисною.
Саме тоді розпочалася нова сторінка її життя - волонтерство. Любов Вікторівна присвятила себе підтримці військовослужбовців. Вона готувала для них домашні страви, допомагала, підтримувала добрим словом, огортала турботою тих, хто стояв на захисті України. Доля не подарувала їй власних дітей, але подарувала велику родину Захисників, які називають її просто й щиро - «Мама з великим серцем».
На жаль, цей рік приніс і гіркі втрати. Багато військових, до яких вона встигла прикипіти душею, загинули або зникли безвісти. Але навіть попри біль Любов Вікторівна не втратила сили духу. Вона й надалі підтримує наших воїнів, а вони відповідають їй найціннішим - повагою, вдячністю та синівським теплом. Символічно, що свій ювілей Вона зустрічає у колі людей, яких звела з нею війна, але об'єднала справжня людяність.
Шановна Любове Вікторівно!
У день Вашого ювілею бажаємо, щоб добро, яке Ви щедро даруєте людям, неодмінно поверталося до Вас сторицею. Нехай поруч завжди будуть ті, хто цінує Ваше велике серце, підтримує у непрості хвилини й розділяє найсвітліші моменти життя.
Бажаємо сил, міцного здоров'я й натхнення, щоб кожен новий день дарував ще більше приводів для усмішок, щирих обіймів і добрих зустрічей. І нехай найзаповітніше Ваше бажання - жити у мирній, вільній Україні - обов'язково здійсниться!
