Світлій пам'яті керівника Асоціації дослідників військово-історичної спадщини «Плацдарм» Олексія ЮКОВА
Днями Україну сколихнула страшна звістка - на Донеччині загинув Олексій ЮКОВ, керівник Асоціації дослідників військово-історичної спадщини «Плацдарм». Людина, яка понад 27 років повертала додому тих, хто загинув на війні.
Важко повірити, що Олексія більше немає серед живих.
Я знав його особисто. Перед очима досі наша остання зустріч. Олексій був, як завжди, усміхнений, хоча помітно втомлений. Ми передавали броньований автомобіль для його команди - автомобіль, який мав допомагати пошуковцям робити їхню надзвичайно важку і небезпечну роботу.
Олексій почав займатися пошуком загиблих ще підлітком. У 13 років уперше побачив останки воїнів Другої світової війни, а згодом ця справа стала його життям. Після початку війни на Донбасі у 2014 році він очолив пошуковий загін «Плацдарм». Під час окупації Слов’янська залишався в місті, допомагав повертати тіла українських військових. За це сам опинився під загрозою страти. Після 2022 року його команда продовжила працювати там, де це було можливо, часто поруч із фронтом. За роки роботи пошуковці повернули з поля бою тисячі загиблих.
Для Олексія не існувало поняття «просто тіло». За кожним загиблим він бачив людину, за якою десь чекають батьки, дружина, діти, побратими.
Він говорив: «Для мене найголовніше, щоб родини загиблих і зниклих безвісти знали, що про їхніх рідних не забувають».
І в цьому, напевно, була вся суть його роботи. Повернути не просто тіло - повернути людину її родині. Дати можливість поховати. Попрощатися. Знати правду.
У 2022 році Олексій сам ледь не загинув під час пошукової роботи на Харківщині. Підірвавшись на розтяжці, він втратив око, отримав численні поранення, але за пару тижнів повернувся до роботи. У 2024 році був нагороджений відзнакою Президента України «Золоте серце».
Він дуже особливо говорив про тих, кого повертав із поля бою. Про людей, які залишилися там, де загинули. Про обов’язок живих перед ними.
«Людяність робить нас незалежними. Право думати, як люди, а не як тварини, що вбивають один одного. Це і є наша незалежність, це - бути українцем», - говорив Олексій.
Ці слова зараз звучать особливо гостро.
5 серпня 2026 року автомобіль Олексія підірвався на міні в районі Лиманської громади. Олексій загинув під час виконання своєї місії.
За два дні до загибелі він написав: «Пошук триває, допоки ми з вами боремось за них - у них є шанс на повернення!!»
Він сам до останнього залишався в цій боротьбі.
Для багатьох родин Олексій був людиною, яка допомагала знайти відповідь на найболючіше питання - де їхня близька людина і чи повернеться вона додому. Сьогодні залишається тільки подякувати Олексію за те, що він робив для наших загиблих, для їхніх родин, для України. За його принциповість. За мужність. За людяність, яку він не просто проголошував - він нею жив.
Його загибель - велика втрата для України.
Але справа, якій він присвятив життя, не може закінчитися разом із ним. Пошук триватиме. І пам’ять про тих, кого Олексій повертав додому, житиме далі.
Висловлюю щирі співчуття дружині Олексія - Євгенії Калугіній, його рідним і близьким, друзям, побратимам та команді «Плацдарму».
Світла пам’ять Олексію Юкову.
Низький уклін. Честь та велика повага.
.
Начальник Великоновосілківської селищної
військової адміністрації
Сергій КРАВЧЕНКО
